Вітер дув дедалі сильніше. Небо було вкрите густими хмарами, і від цього темрява здавалася ще страшнішою. Раптом хтось з учнів, помітив на воді Ісусову постать, що наближалась до них. “Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й казали: Мара! І від страху вони закричали...” (Мт.14:26). Вони ніколи
не бачили нічого подібного. Ніхто з них ніколи не бачив, щоб хтось міг ходити по воді. Усіх охопив страх. І тільки тоді, коли Ісус сам обізвався до них: “Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!”, - вони прийшли до тями. Однак, навіть після цього сумнів все ще не полишав їх. Те, що сталося, було неймовірним. Вони хотіли якимось чином переконатись, що перед ними Ісус. “Петро ж відповів і сказав: Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді” (Мт.14:28). Петро вірив, що Ісус міг вчинити так, що він сам пішов би по воді.

Спочатку Бог здавався мені спостерігачем, моїм суддею, який стежить за всім, що я роблю не так. І таким чином, коли я помру, Бог буде знати, куди мене відправити - в рай чи в пекло. Він завжди був десь там, як Президент. Я дізнавався Його зображення, коли бачив, але насправді я Його не знав.

Потім, коли я краще пізнав свої сили, життя стало здаватися мені їздою на велосипеді, і на цьому велосипеді-тандемі, як я помітив, Бог сидів на задньому сидінні і допомагав мені крутити педалі.

Не знаю, коли Він запропонував мені помінятися місцями, але відтоді все змінилося ... жити з усвідомленням своєї вищої сили - це додає життя гостроти.