Маймо віру в Христа

Вітер дув дедалі сильніше. Небо було вкрите густими хмарами, і від цього темрява здавалася ще страшнішою. Раптом хтось з учнів, помітив на воді Ісусову постать, що наближалась до них. “Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настрашилися та й казали: Мара! І від страху вони закричали...” (Мт.14:26). Вони ніколи
не бачили нічого подібного. Ніхто з них ніколи не бачив, щоб хтось міг ходити по воді. Усіх охопив страх. І тільки тоді, коли Ісус сам обізвався до них: “Заспокойтесь, це Я, не лякайтесь!”, - вони прийшли до тями. Однак, навіть після цього сумнів все ще не полишав їх. Те, що сталося, було неймовірним. Вони хотіли якимось чином переконатись, що перед ними Ісус. “Петро ж відповів і сказав: Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді” (Мт.14:28). Петро вірив, що Ісус міг вчинити так, що він сам пішов би по воді.

Коли Ісус промовив до Петра: “Іди!”, - той ступив за край човна і пішов назустріч Ісусові. “Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопати, і скричав: Рятуй мене, Господи!...” (Мт.14:30). Ісус негайно простягнув Петрові руку і витяг його з води зі словами: “Чого ти засумнівався, маловірний? Чого злякався? Де твоя віра?” Потім вони разом наблизились до човна і увійшли в нього. Учні, вражені побаченим, радо вітали Господа! Після цього всі разом продовжили подорож. Море заспокоїлось, хвилі вщухли. Схвильовані учні вклонилися Христові зі словами: “Ти справді Син Божий!” В хвилину випробувань, нам потрібно цілком довірятись Ісусові Христові без страху і сумніву, повністю покладаючись на Нього. Маймо віру в Христа сильну і міцну, котра не захитається під час життєвих бур і негод.