Тримайся за вітер мій любий…
тримайся за вітер мій любий тримайся за вітер
усю нашу марну наскрізність нарешті віджито
відлюблено цноту тож нині у гречку у жито
тримайся за вітер мій любий тримайся за вітер
тримайся за ріки мій любий тримайся за ріки
ми наші одвіку ми наші одвіку й довіку
таких вже було нескінченно багато без ліку
тримайся за ріки мій любий тримайся за ріки
Я неймовірна жінка
Я не така, як усі жінки: і ти відчуєш, коли я прийду....
Я неймовірна жінка.
Нерозважливо прекрасна і неприборкана: моє серце широко розкрите, тому що я вірю в силу, яка мене живить, з якою мої ноги ступають по цій землі, і в свої здібності: переживати радість і горе, з якими я зіштовхуюсь кожен день.
Я йду вгору, все вище і вище , тому що мені комфортно в своєму тілі: моя самооцінка - це мій внутрішній стержень. Вона не залежить від зовнішніх чинників: грошей, квартири, машини, визнання цього світу, моєї ваги, дорогого перстеню або успіху.
Мій успіх в самому проживанні життя.
Я живу в людях, які змушують моє серце битися вдень і вночі.
Ніжність
ніжність не плаче і не голосить
голосом тихим говорить ніжність
ніжність живе у твоєму волоссі
повівом вітру подихом свіжим
днесь проростаючи з тіла поволі
майже невидимо майже нечутно
пальці мов паростки кволі і голі
не афішують своєї присутності
і не займають чужих територій
і не ламають негласних конвенцій
тіло у тілі – давня апорія:
все що минуще – те не минеться
все що нечутне – буде почуто
й на противагу тліну й смерті
ніжність зійде як окрема сутність
тиха мов лист у пустому конверті
Ю.Іздрик
Краса врятує світ
Краса врятує світ. Про це сперечаються і досі. Сьогодні, у Всесвітній день краси, либонь варто нагадати ці слова.
Адже світ без краси – ніщо, а життя таке складне, що витримати його без краси, мабуть, неможливо.
Напевно, краса – це наймогутніша річ на землі. Краса промовляє, краса полонить, краса живить, краса розраджує, краса надихає.
Краса трансцендентна. Краса наближає до Бога. Усе довкола нас відображає красу: обриси мережива на голому дереві, вкритому льодом, промені сонця, що виграють у кучерявих хмарах, звук струмка, який дзюркотить по гладкому камінні, форма жіночого тіла й обличчя дитини... Настання весни після важкої зими таке очікуване і чудесне, що його майже не витримує душа...
Мимоволі пригадуються костенківські рядки: "Краса, і тільки трішечки краси – душі нічого більше не потрібно"...
Чорніше ночі
"...Раніше вона рідко одягала яскраві речі, пастельні відтінки, і час від часу, як райдуга після дощу, як знамення свята, на ній з’являлось щось інше. Здавалось, вона мов би хотіла догодити світу у його прагненні розфарбувати все навколо! Макс часто дорікав дівчині, мовляв, «у твоїй шафі чорніше ночі», на що вона діставала з під одягу краєчок червоної білизни..."Ольга Підлісна "Чорніше ночі".