В XVII столітті Ісаак Ньютон вперше заговорив про веселку, як про спектр „кольорових почуттів". Вчений стверджував, що колір - це субстанція, що змінюється подібно звуку, тому існують такі кольори, яких ми, люди, сприйняти нездібні - точно так, як існують звуки, доступні собаці, але не чутні людиною.

Людина, залежно від cвого емоційного стану, прихильна до одних кольорів, байдужа до інших і несприятлива до третіх. Ці закономірності відкрив Макс Люшер у середині ХХ ст. Свої дослідження він проводив за завданням однієї рекламної фірми. Осягнувши всю глибину і складність проблеми, учений став досліджувати її фундаментально. Створюючи свій колірний тест, Люшер виходив із того, що сприймання кольору в людини сформувалося в результаті способу життя й взаємодії з навколишнім середовищем протягом тривалого періоду історичного розвитку.