“Це дуже дивно — розуміти і приймати той факт, що ти смертний, в 26 років. Лише в 26. Смерть належить до тих речей, про які ми cтараємося не думати. Проходить день за днем, і нам здається, що так буде завжди … Але одного разу трапляється те, до чого ти не готовий. Зовсім не готовий.
Я завжди була впевнена, що коли-небудь постарію. Що одного разу моя шкіра стане в’ялою, а у волоссі з’явиться сивина, на талії — зайві сантиметри. І всі ці зміни будуть пов’язані з моєю родиною — турботами про кохану людину, наших дітей. Я уявляла, що в мене народиться багато малюків. Що я буду співати їм колискові, недосипати, втомлюватися… Зараз розумію: я так сильно цього хотіла і хочу, що сама думка про ту сім’ї (сім’ю, якої у мене ніколи не буде!) завдає мені неймовірний біль.
Це життя. Таке тендітне, дорогоцінне, непередбачуване … Кожен день — це безцінний подарунок, а не даність.