10 уроків людяності Митрополита Андрея Шептицького
25-літтю виходу УГКЦ з підпілля присвячується
Він був аристократом за походженням і, без сумніву, справжнім аристократом духу. Захищаючи свою Церкву від мінливих штормів епох, Митрополит Андрей турбувався й про душу кожного. Ця людина виконала свою основну місію – щоб ніхто не обізлився, не розчарувався, не втратив віри, щоб кожен християнин із гідністю пройшов всі випробування долі. Про те, як милосердя та співчуття виявилися сильнішими за ненависть та розбіжності між нами – у одних із найважливіших цитат не просто Патріарха, а справді турботливого Тата убогих і знедолених, але сповнених нескореного духу, віруючих УГКЦ.
1. Демократія і свобода, і участь усього народу у виконуванні керівної влади може йому запевнювати мир, добробут і щастя. (про державу, із митрополичого послання «Як будувати рідну хату»).
2. «Браття мої милі! Коли любите свої діти і свій нарід, коли дбаєте о щастє і здоровлє, жийте морально, не убивайте самі себе, не убивайте своїх дітей, не марнуйте неморальністю основних, фізичних сил народних! Бійтеся гріха, бійтеся дочасної і вічної кари Божої, бійтеся тих страшних наслідків, які наносить неморальність на кождого зосібна, на родину, на цілий народ!». (про мораль).
3. «На першому місці мусить людина зайнятися тим, що головне, себто відступленням від гріха й боротьбою з пристрастями, що любові противляться. Така є любов початкуючих; її треба кормити як малу дитину, гріти й берегти від смерти, від зіпсуття, яким є тяжкий гріх. На другому місці завданням людини, її зайняттям є те, щоб поступала в любові. Головний намір людської душі звертається тоді до того, щоб любов кріпшала, зростаючи. Неначе дитину треба викохувати й виховувати та допровадити її до зрілості мужеського віку. Третім завданням, зайняттям чи наміром людської душі з часом стається виключно те одне, щоб злучитися та пристати до Бога, щоб Ним тішитися і Ним користуватися. Такою є любов звершених, що так як Апостол бажають розв’язатися і бути з Христом». (про справжню Любов, Твори (аскетично-моральні) ).
4. «Це ж основна правда віри, що молитва — найважливіша з усіх Божих справ життя. Ця правда така основна, що треба б її помістити поміж найважливішими правдами віри, про які і діти мусять навчитися в катехизмі, якщо вона посередньо вже не міститься між шістьома правдами віри… Молитва — це найважливіша й найголовніша умова благодаті, єдина дорога до благодаті… Від тридцяти кількох літ я не перестаю християнським родинам пригадувати спільні молитви як єдину форму родинних молитов і потрібну умову християнського життя родини». (про молитву).
5. «Легше часом кров пролити в однiй хвилi ентузiазму, нiж довгi роки з трудом виконувати обов’язки, зносити спеку дня i жар сонця, злобу людей i ненависть ворогiв, брак довiр’я своїх i недостачу помочi вiд найближчих; i серед такої працi аж до кiнця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврiв перед перемогою, анi винагороди перед заслугою!». (про терпіння).
6. «Будьте взірцем, приймайте щодня св. Причастя, працюйте чесно в своєму покликанні i бiльш нічого». (про священиче покликання).
7. «Від сорок літ при кожній нагоді повторюю, що родина як суспільна одиниця, яка не віддає спільно честі Всевишньому, не може називатися християнською родиною, бо не виконує найпершого й найвищого обов’язку кожної християнської суспільної одиниці. Така родина не може мати Божого благословення, яке Бог дає тільки тим, що виконують свої християнські обов’язки». (про родину).
8. «Чеснота мужності полягає у блаженних у небі в повноті сповнювання Божої волі». (про мужність).
9. «Справедливість постає в тому, що блаженні в небі віддають кожному те, що йому належиться, а то за світлом безконечної Божої справедливости та за непомильністю Божого суду». (про справедливість).
10. «…Люблячий вірить Богу і надіється на Нього — в найвищому сенсі віри та надії. Святий знає Бога, і тому йому непотрібна віра в Його існування. Але віра як довіра до Бога все ще необхідна і в стані святості. Також і надія на вічність власного блаженства залишається актуальною, коли особистість у відносинах любові «бачить Бога віч-на-віч». (про надію на нескорену віру).