* * * * *

І залишилось просто —
жити:
деревам руки цілувать,
вдихать грозу, ростити жито,
і обережно проти світла
на вірність вивірять
слова…

Не ждать — нікого і нічого.
Не мріять — про вчорашній день…

Ще бачать очі,
ходять ноги.
Ще не кінчається дорога
і — зна сама,
куди веде…

Сядь обіч шляху на осонні.
Усе до тебе вже збулось:
йшли пішаки,
летіли коні…

Та розпочнеться все сьогодні
для когось —
вперше і всерйоз…

Важка наука — просто жити:
деревам руки цілувать,
вдихать грозу,
ростити жито,
і обережно проти світла
на вірність вивірять
слова…

Наталка Фурса