Родина – рай, який потрібно віднайти

Чимало сімей вважають, що вони здобули «свій рай»; але в практиці багатьох подружжів, у загальній свідомості, медіях, діяльності органів самоуправління – а також, на жаль, уряду – цей рай ще потрібно відшукати.

Народження і виховання у родині

Слова Йоана Павла ІІ «майбутнє світу йде через родину» – це не порожнє гасло, а цілком конкретна істина. Аби визнати цю істину, не потрібно бути мудрецем, вистачить краплі здорового глузду. В сім’ї – єдине належне місце для переказування життя (народження) і формування молодого покоління (виховання). Щоправда, вже технічно можливим – втім, це не означає, що морально сприйнятним – «виробництво» дітей, але ще не вирішено проблему їх виховання.

Ідея, щоб запланованим чином прирікати дітей на виховання виключно самотніми матерями (які «зробили» собі дитину або «замовили» її в іншої жінки) або одностатевими парами, які природно нездатні до народження і ніколи не будуть «родиною»; або ж ідея, щоб виховання перейняла позасімейна спеціалізована інституція, – просто нелюдські. Дитину сприймають як об’єкт володіння, відмовляючи їй в основоположних правах, першим з яких (окрім безсумнівного права на життя від зачаття, і то права на зачаття внаслідок акту любові батька й матері) є право на виховання у родині. Життя родини згідно зі сповіданими цінностями – найкращий спосіб зробити їх достовірними в очах наступного покоління. Виховання, позбавлене цінностей, стає дресурою, сприяє бездумній поведінці що провадить до деградації або навіть дегенерації особи.

П’ять видів любові

Тільки в нормальній родині дитина може отримати всю любов – п’ять її видів, необхідних для гармонійного життя. По-перше, це турботлива материнська опіка. Ця любов дає людині відчуття емоційної безпеки, яке утверджує дитину в переконанні, що вона потрібна. По-друге, це вимоглива любов батька, чиє завдання – піклуватися про перспективний розвиток (фізичний, психічний і духовний, аж до святості) дитини. Любов батька має вберегти дитину від загубленості в житті, відсутності орієнтирів. По-третє, це любов поміж батьками, немовби «понад головами» дітей. Ця любов показує не тільки взірець чоловічо-жіночих стосунків, а й дає дітям упевненість у стабільності дому як їхнього середовища зростання. Отут ми доходимо до четвертої любові – простору родини, який охоплює батьків, дідусів, двоюрідних, тіток, дядьків… Справжня любов у родині є раєм на землі.

Ще є п’ята любов, потрібна людині як повітря: любов самого Бога. Точніше кажучи, людина потребує віри в любов Бога – непохитну і безумовну, настільки міцну, що дитина (і дорослий також) неспроможна зробити жодного вчинку, через який Бог перестав би її любити.

Повернення до споконвічних ролей

Світ утратив розуміння потреби справжньої любові, й собі на користі поназивав «любов’ю» дії, які навіть повністю їй суперечать. Наприклад, вирвані з-під контролю розуму та волі сексуальні дії звучно названо «вільним коханням». Світ відбирає важливі виховні інструменти у батьків, вихователів та вчителів, прикриваючи свої діяння фальшивою турботою, що підтримана душещемною риторикою «прав дитини». Чи можливо буде коли-небудь подолати це велике замішання?

Що я маю на увазі. Я думаю про мудре інвестування в нормальну родину. Про те, щоб перервати сором’язливе мовчання на тему справді щасливої сім’ї. Такої, в якій мати є справжньою жінкою, перебуваючи вдома з малими дітьми і не почуваючись гіршою чи менш щасливою порівняно з успішними бізнес-вумен. Де батько – справжній чоловік, мудрий, люблячий і відповідальний. Місце батька в сім’ї незамінне, і йдеться не тільки про гарантії прожитку, а про відчуття безпеки для всіх (жінки й дітей) під крилом чоловіка й батька. Мужчина, який належно виконує свою владу (тобто служіння) у родині, розвивається до повноти своїх людських можливостей; і саме це є джерелом його істинного щастя. А також – дорогою до особистої святості, віднайденням раю на землі.

Показати щастя світові

Підставою родинного раю є добре подружжя. Його можуть доповнювати діти, онуки, інколи й правнуки… Найкраще було б, якби такі сім’ї не приховували свого щастя й показувати його світові. Щоб люди почали говорити: подивіться, як вони люблять одне одного! Щоб прагнули такого само раю для себе, відкидаючи фальшиві бачення щастя.

Викликання (або розбудження приспаної) загальної туги в людських серцях за життям у вірній, тривалій, багатій на дітей, сповнені. Любов’ю родині може викликати переміну світу. Бо ж людська туга є величезною рушійною силою. І це буде виконанням слів «перемагай зло добром», а також «пізнайте істину, й істина зробить вас вільними».

Яцек Пуліковський