Точка неповернення або назад у майбутнє

З проекту психотерапевта Марії Хомів та Розалії Гракус - Натхнення поміж рядків

1) Як зараз пам`ятаю той вечір. Після вечері лежали на дивані, кожен займався своїм. Я читала онлайн брошурку про щасливі стосунки. Мій коханий ще задав питання «тебе щось не влаштовує в наших стосунках» . Я тоді не зовсім погоджувалась з думкою автора. Ще якась така фраза була «якщо чоловік зустрічається з друзями, використайте цей час для зустрічі зі своїми подругами». На рахунок цього навіть написала щось авторці. Чого я маю підлаштовуватись під нього, я хочу бачити друзів, коли я хочу ?

Не знаю де набралась тоді сміливості писати незнайомій людині, ще доволі авторитеній в нашому місті. А все чому? Бо мене саму нікуди не відпускали. Мене возили на роботу, забирали з неї. Спочатку це було так приємно, така турбота. А потім з подругами я могла бачитись тільки в його присутності. Нікуди і ніколи сама. Зачепило мене тоді те, що дуже боліло.

Не знаю як, що спонукало, мені тоді піти в проект Марі Хомів, як отримала ту брошурку. Але з кожним днем я інакше дивилась на свої стосунки. До першої живої зустрічі проекту я забрала свої речі з його хати. І тоді почались мої зміни, мій розвиток, розуміння, що я цінна, особлива, що варта кращого.
Сьогодні знайшла спеціально цю брошурку, тепер я її перечитаю іншими очима. Бо біля мене зовсім інша людина, яку я дійсно кохаю, з ким я хочу прожити своє подальше життя, той, який надає мені крила. Зараз мене все влаштовує, але я хочу зберегти цю любов. І вірю ця книга підкаже і допоможе.
Той вечір давно в минулому, але він є тою точкою неповернення, тим моментом, коли я зрозуміла щось не так у моєму житті, не та людина лежить поруч на дивані. Не так я уявляла щасливі стосунки, не так їх уявляють і інші. Той момент, коли я зрозуміла треба змінюватись самій, щоб у твоє життя прийшли інші люди. Той момент, коли психотерапевт стала моїм другом, та з ким вперше все проговорила, та, в кого на зустрічах часто плакала, та, яка кардинально змінила мене за декілька років.

Міла Забудська

2) «Коли запливаєш до темного тунелю й проходиш точку неповернення, тобто не маєш достатньо повітря, щоб повернутися назад тим самим курсом, залишається єдиний вибір: плисти вперед у невідомість… і молитися, що там знайдеш вихід»
Скільки раз у житті людина проходить цю точку неповернення? Один? Два? Десять? У кожного ця точка своя. Заміжжя, народження дитини, зміна роботи, або сфери діяльності, хвороба, втрата близьких, переїзд в інше місто, та багато інших ситуацій і подій.
Кожна значуща подія, після якої вже не буде як раніше це та сама точка неповернення. Пережити її важко. Але ще важче намагатись повернути все так як було, не приймати цей момент, не плисти вперед, а намагатись повернутися назад. І от людина борсається, борсається , а змінити вже нічого не може.... І тут або потонути у тому всьому багні, або нарешті прийняти і рухатись вперед! Думаю другий варіант кращий. Але чи всі то розуміють. Хочеться вірити, що так.
Отож, щоб в житті не сталося не повертайтеся назад! Краще не буде! Ліпше прийміть, вдихніть на повні груди і пливіть вперед до виходу з вашого тунелю! А там обов'язково буде легше і сонячно, бо все що не стається, то на краще.

Lena Bondarchuk - Baran