Лист до Миколая
Знаєш, Микольцю, напишу тобі! Сидячи сама на кухні серед ліхтариків, перед загортанням подарунків і з музикою з різдвяного радіо, випишу трохи думок.
Попрошу в тебе, щоб перестало боліти. Не тільки мені, а нам всім. Щоб не ходили оці всі яскраві і молоді з порожніми очима. Щоб перло, знаєш? Щоб вставати вранці і хотілось землю обертати, а не сидіти в затишному фейсбучіку. Щоб тим нашим, що мерзнуть там за нас, та стоять відважно, трохи тепліше стало. Якби ти міг забрати їх звідти і привезти до дітей і коханих, якби було світло, ге? Як би було добре не хвилюватися щодень за них, а просто видихнути.
Зрадіти звістці про те, що кінець уже війні і більше не треба з нею поруч жити. Знаєш, ще якби здоров'я. Але перше вділи тим, кому найбільше треба. Бабусі-дідусі - то само собою. Але знаєш як прикро, коли дрібнота хворіє, чи мами з татками тих малят. Як збирають люде гроші де хто може. І ми тут шкребемо, ти ж бачиш кому? Можна раз це вже мій лист, то я за своїх дужче проситиму? Так тяжко воно з тими хворібками, насип же трохи їм того здоров'я, кому треба, ге?
Я не знаю чи можна так просити, але Данило он робота тобі малював і стоїть той робот в коробці з пишним бантом в мене за спиною та такий, що і під подушку не влізе, то і я наважусь і писатиму ще й таке. Насип нам усім дорослим по жмені чуда в капці. Щоб ми в тих мештиках ступали впевнено і щоб вірилось нам в якесь диво-дивне і чудо-чудесне. Бо, знаєш, дорослим бути важко. Навіть часом дуже страшно. Але як в ноги тепло і чудо поряд, то вже якось легше йдеться, а то й стрибається чи біжиться. Тяжко всім і мені тяжко, але вигрібаємо кожен зі свого. Ще кожному вділи по Людинці, а може і по кілька, як кому треба, але лиш би не самі зоставались. Всім же різних треба, вони самі уточнять кого саме. Я вже собі попросила всяких-різних, то ж не для фейсбуку інформація, а то не збудецця!
З днем народження, Микольцю! Ти певне тішишся, що ми всі так файненько святкуємо?
Katia Pankiv
малюнок від Юрій Журавель