РОЗДУМИ....
Якщо тихо сидіти серед шуркоту набрибливих думок, то можна вловити елемент чужої душі, який необережно заплутався серед павутини твого серця)
Дуже ніжно виплутати її крильця і відпустити... однак, вони іноді, як приручені птахи, залишаються, сідаючи на раму дверей, дивляться на тебе великими глибокими очима і чекають...
А ти все відганяєш шумні думки і грієш руки теплом їх погляду.
І засинаєш, знаючи, що, коли прокинешся, то вони досі будуть поряд, чекатимуть, доки ти їх нагодуєш поцілунками, а потім задоволено спатимуть в тебе на колінах, підставляючи спини ніжним пальцям.
І кожної ночі затоплений до нестями морок, який став для тебе домом. ти щасливий! бо тепер ти сам став частинкою цього трепету. і сам перетворився на елемент в чиємусь серці.
І мабуть добре знати, що десь є хтось, хто в темряві при світлі свічки гріє в долонях твоє... таке маленьке і тендітне, однак таке, що вміщає всю тебе... гріє і шепоче казки на вушко, показує сни і чужі світи... а ти засинаєш... а потім вплітає тебе до свого серця, повільно, ніжно, без поспіху і сили.. і ти прокидаєшся, і розумієш, що стала частиною іншого павутиння... ти вільна піти коли завгодно, однак вже немає його і тебе, є ви, і це поняття ніколи не ділилося на деталі...
Чомусь саме в такі моменти, не дивлячись на придумані правила цього ілюзорного світу, ти таки можеш навчитись літати....і тихо сидячи на даху дев'ятиповерхового будинку, в той час як вітер нахабно бавится твоїм волоссям, не дивлячись на вчорашню втому, новини, не дивлячись на цей світ, тихо шепотіти - кохаю.....
А потім крок вперед, у прірву.. далеко і надовго.. знаючи, що завжди можна повернутись, бо завжди чекатимуть... ти мчиш кудись хмаринами, відчуваючи між пальцями чуже тепло... і знаєш, що поряд в такт твоєму диханню б'ється інше серце.. і вам байдуже, куди ви прямуєте... навіть, якщо ніколи не досягнете мети, кінця... а потім ти прокидаєшся і тобі на вушко шепочуть кількість ударів твого серця доки ти спала... ти, не розплющуючи очей, посміхаєшся і чуєш легкий скрип ліжка, а потім кроки босоніж до кухні, грюкіт кастрюль.. "млинці" - думаєш, і поринаєш знову в сон, не боячись, прокинувшись, застати іншу реальність, бо іншої не існує, є лише ця... тут і там, по обидві сторони твоїх повік...
І саме тому, коли спиш, усміхаєшся. і саме тому розмальовуєш химерні тріщини в стінах квітами. саме тому у тебе є крила. і кожної ночі ти допізна не спиш, щоб не пропустити саме його подих. і з усієї сили хочеш розчинись саме в його думках, щоб знову і знову нахабним котом моститись на його подушці. і цей світ стає абсолютною красою і не важливо що саме на кольорові сни у тебе колись була алергія.