Якщо зазирнути в саму глибину кожної людини, то виявиться, що всі ми народжені для того, щоб стати героєм або героїнею нескінченної історії кохання.
В сім’ї люди люблять і запрошують любити. Незважаючи на труднощі вони стукають в закриті двері з усіх сил щоб почути один одного, навчитись слухати і поважати один одного і пробачати - тому що це любов.
Кожна людина - це диво. Окрім болі і дешевних мук її оточує краса,чудо творіння, звуки сміху і любові, шепіт надії, свято життя. Все це теж результат вибору, твого вибору - побачити це диво, помітити сильні сторони іншої людини, подякувати їй за її уміння.
Ціль сім’ї - виражати любов. Не мовчати, щоб хтось вгадував що ти думаєш і про що мрієш, а виражати це словами, вчинками, мовами любові. Не в природі любові силою нав’язувати стосунки, зате в природі любові відкривати їх.
Майстер Бахауддін все своє життя був щасливим, посмішка ніколи не сходила з його обличчя. Все його життя було просякнуте ароматом свята! Навіть помираючи, він весело сміявся. Здавалося, ніби він насолоджується приходом смерті. Його учні сиділи навколо, і один запитав:
- Чому ви смієтеся? Все своє життя ви сміялися, і ми все не вирішувалися запитати, як вам це вдається? І ось зараз, в останні хвилини, ви смієтеся! Що тут смішного?
Старий Майстер відповів:
- Багато років тому я прийшов до мого Майстра молодою людиною, сімнадцятирічним, але вже глибоко страждаючим. Майстру ж було сімдесят, а він посміхався і сміявся просто так, без жодної видимої причини.
Я запитав його: «Як вам це вдається?» І він відповів: «Всередині я вільний у своєму виборі. Просто це - мій вибір. Щоранку, коли я відкриваю очі, я запитую себе, що вибрати сьогодні - блаженство або страждання? І так трапляється, що я вибираю блаженство, адже це так природно».