Друк

Щастя — це не мета, це шлях, який ми від ранку до ночі самі вибудовуємо

Автор: Хомів Марія Степанівна Дата . Опубліковано в Авторські статті

shchastjaМарі Хомів — мама 16-річної доньки, психотерапевт, тренер, засновниця і керівник проектів для жінок і дівчат-підлітків.

Вам ніколи не було цікаво, як насправді в сім’ї психотерапевта? Людини, яка показує і допомагає іншим вирішувати і справлятися з своїми проблеми, налагоджувати стосунки з іншими, в тому числі чоловіком і дітьми. Чи справді, будучи обізнаним з різними тонкощами психології, справлятися з проблемами стає легше? Про це ми говорили з Марі Хомів.

1. Розкажи про свій шлях у психотерапію? Коли і з чого все почалося?

Це довга-довга  історія пізнання. Багато років тому, коли я ще була маленькою дівчинкою, мої батьки багато розповідали про свій лікарський шлях. Я з сестрою росла і бачила життя лікарів, знала його побічний смак.

Поступивши в медакадемію я виявила, що професія лікаря важка, відповідальна і дуже тривала у навчанні, але надзвичайно цікава. Мені дуже шкода і боляче, що сьогодні цю професію мало цінують та розуміють.

Я завершила 6 курсів академії, 2 курси інтернатури, пройшла спеціалізацію у Києві на лікаря-психотерапевта, була учасницею різноманітних конференцій, курсів... Щоб бути професіоналом своєї справи, мати європейський сертифікат, необхідно ще й навчання якомусь із методів психотерапії. Я завершила майстер-курс з позитивної психотерапії, довершую когнітивно-поведінкову терапію. І думаю, що цей шлях – лише початок.

2. Коли народилася дочка, ти ще вчилася. Як вдалося поєднувати?

Коли народилась наша очікувана донька, я перейшла на останній курс медакадеміїї. І не можу сказати, що лікарі-викладачі, які навчали, мене якось підтримували. Більше того, дехто ще й намагався нав’язати свої принципи: народила — сиди вдома. Але це був мій вибір і головне, моя сім’я мене підтримала, батьки дуже допомагали. Це було нелегко, але ми справились.

Я й досі про вибір не йти в академ-відпустку не шкодую, окрім одного: можливо б вдалось годувати грудьми довше, як півроку. Але я коли поверталась, весь мій час належав доньці. Мені подобалось і подобається  поєднувати, подобається створювати і працювати, надихати, вчитись і  розвиватись. Особисто мені надто нудно займатись лише одним. Люблю різноманітність, новизну, виклик, красу,

3. Розкажи про свою доньку. Чи допомагають тобі знання з психології у її вихованні?

Я намагаюсь вдома не бути психотерапевтом. Вдома і поряд з друзями я звичайна жінка. Хоч може й не зовсім звичайна :) Але, звісно, базові принципи виховання, спілкування, і лікування дуже й дуже доречні.

Доньці — 16, вона мріє бути психологом, психотерапевтом, арт-терапевтом. Надіюсь, її мрії здійсняться. Особливо радію, що це її свідомий вибір. Я ніколи не нав’язувала їй думку, ким треба бути. Думаю, більшу роль відіграли мої проекти, табори, тренінги, на яких вона теж допомагала.

4. Як би ти описала свій підхід до виховання?

Це складна тема, ми лише нещодавно вийшли з складного підліткового віку. Намагаюся поєднати різні напрямки і форми виховання залежно від потреб. Наприклад зараз найбільше працюємо над сімейними традиціями.

5. Зараз у тебе багато проектів і вони дуже різні. Чоловік і донька допомагають? Надихають?

Ідеї проектів народжуються з життя, а сім'я підтримує, створює умови, щоб я могла творити і вигадувати. Підтримка і допомога друзів теж складова кожного проекту. Наразі працюють ті проекти, які важливі: школа для вагітних «Школа щасливого материнства св. Анни», сайт-форум СІМЕЙКА, консультаційний центр для збереження життя “Колиска життя”, проект для дівчат-підлітків «Я — цінна. Я — гідна. Я — особлива», проект для жінок «Територія тіла», три онлайн-проекти і зовсім нове — майндфулнес-група. Крім того, провожу заняття з психотерапії, індивідуальні консультації.

6. Як з'явилася ідея цих проектів?

Ідеї народжуються з моїх власних потреб та запитів. Досліджуючи їх я цікавлюсь, навчаюсь, практикую, ділюсь, обмінююсь. Тому всі мої проекти — живі та діючі.

7. На твою думку, що потрібно жінці, щоб бути щасливою?

Я захоплююсь жінками. Моя улюблена тема для роботи — щастя і благополуччя в житті жінки. Розповідати можна багато, але я назву основу: відчувати, бути жінкою, мати свою думку, кохати, творити, плекати, народжувати, отримувати, дарувати, бути в мирі з собою, дякувати, просити, мріяти, вірити  і насолоджуватись.

8. Над сімейним щастям потрібно працювати?

Звісно, причому щоденно, без перерв. Щастя — це не мета, це шлях, який ми від ранку до ночі самі вибудовуємо: ранковим поцілунком, запахом кави, благословенням на дорогу, турботою про їжу, нагадуванням про необхідне, безпекою, ласкою, увагою, співчуттям, повагою, похвалою, розумінням мови любові і потреби іншого, цікавими темами для спілкування, спільними ідеями.

9. Думаю, кожному з нас час від часу потрібні “підзарядки”, щоб рухатися далі. Що тобі відновлює сили?

Моїми ресурсами є безліч речей: кохані люди, цікаві співрозмовники, поцілунки, навчання, психотерапія, допомога, Бог, молитва, добрі книги, фільми, серіали, музика, тварини, малюки, релакс (майндфулнесс), мрії та їх реалізація, чай, ранок, став, море, кольори, приємний одяг, веселка, сміх, ласощі, горіхи, апельсиновий сік...

10. Що б ти порадила молодим мамам?

1.Тримати Баланс:

  • Тіло (ЗДОРОВ’Я, відпочинок, сон, прогулянки, вигляд, настрій, догляд, фізичне навантаження, релакс, інтим, приємні приємності для себе).

  • Діло (хобі; можливість в декретній відпустці відчути, чим ти хочеш займатись, що тобі до душі: вивчити нові іноземні слова, слухати аудіокниги, блогерів, навчитись новому)

  • Стосунки (до себе, дитини, чоловіка, близьких — любити, поважати, слухати, чути, тримати границі)

  • Мрії, сенси, плани (що я  хочу, як я хочу, чи довіряю, чи вірю, чи планую).

2. НЕ нити, а розвиватись.

3. Не жити життям лише дітей, а бути цікавою та стати щасливою Жінкою.

Джерело: http://stykit.com.ua/interesting/blog/shchastja-ce-n-m-shlh-kyj-vid-ru-o-ch-bje