Шляхетність українок
І.Павликовська пише: “В історії українського народу жінка мала завжди почесне місце. Її становище в родині і суспільстві було вище і краще ніж у других народів.Через часті напади напади кочовиків та східніх народів на українські землі виробився в української жінки незвичайний гарт. Це не плекана жінка заходу, що жила більше для розваги, ані невільнича жінка сходу. Українська жінка мусіла нераз самостійно боронити домашнє вогнище і через те виробила в себе рішучість і самостійність” .
Власне, незалежність українки формувалася упродовж багатьох сотень років. Ця ознака нашого суспільного життя, ця риса української вдачі настільки прикметна і яскрава, що дехто із дослідників схильний перебільшувати її вплив на перебіг історичної долі України.
Шляхетність — піднесеність мотивів поведінки людини. Зазвичай, під шляхетністю маються на увазі природні добрі прояви внутрішньої сутності людини, «почуття власної гідності».Галичани завжди мали репутацію людей вихованих і шляхетних, аж до демонстративної манірності й церемонності. Вона виявлялася і у великому, і у дрібницях: у вишуканому вбранні пань, у несподіваній галантності панів, у поважних походах до театру, у вишуканих інтер'єрах галицьких цукерень, у мові, у цілуванні жіночих рук... Етикету в Галичині завжди надавали великого значення й навчали правилам доброго тону змалечку. Сотню років тому журнал «Нова хата» вчив галичанок не тільки куховарити, модно одягатися та вести домашнє господарство - особливу увагу тут приділяли правилам етикету. Шляхетної поведінки дотримувались не тільки «на вулиці» - вона була обов'язковою і вдома. «Чемність та добра поведінка - це річ, яка ушляхетнюється через довге і щоденне життя. Будьмо передусім чемні до своїх найближчих, дбаймо, щоби в чотирьох стінах нашої хати панувала сонячна атмосфера, а тим самим даємо уже нашим дітям найкращу підставу доброго виховання.Суперечки, які трапляються у сім'ї, не радилося вирішувати під час трапези. Спільний обід чи вечеря - це ті поодинокі хвилини, коли сім'я збирається разом і затишна родинна атмосфера залишається з дітьми на все життя»,журнал «Нова хата». Та й готування їжі галичанки перетворили на мистецтво. Наші господині дотепер користуються кулінарною книгою «Перша українська загально-практична кухня», написаною у 1929 році Ольгою Франко - невісткою Івана Франка, яка вивчала кулінарне мистецтво у Відні. Обов'язково стіл накривався скатертиною, сервірувався. Велика роль у створенні домашнього затишку, звичайно, покладалася на жінку. Щоб гарно виглядати, жінка при всіх домашніх клопотах повинна завжди знаходити час для себе. А для цього їй потрібна правильна організація праці та помічники у домашніх справах. І такими помічниками ставали... не чоловіки, як читачки, мабуть, подумали, а діти. Проте галичанки були не лише добрими господинями, дружинами та матерями - вони брали найактивнішу участь у громадському житті. В Галичині жінка завжди вважалася вільною, рівною чоловікові.
Справжній слід у душі залишають переконання та вчинки тих шляхетних жінок, принципи яких хочеться наслідувати.
Українська земля щедра на таких людей з великої літери. У непростій історії завжди можна знайти світлі приклади. Таким є життя Софії Фредро-Шептицької, вона народилася у Львові 1837 року в родині відомого польського драматурга графа Александра ФРЕДРО. Отримала добру освіту, володіла , окрім польської, франзузькою, німецькою, англійською мовами. Мала талант до малювання, до писання. Малювала, в основному, образи святих та портрети близьких. У 1860 році Софія Фредро вийшла заміж за землевласника Яна Шептицького і переїхала у його родове містечко Прилбичі. Високо цінувала людські якості свого чоловіка, який був для неї незаперечним авторитетом. Виховала і благословила 5 синів. Була успішною літераторкою, але найбільше дбала про дітей. З них-свого сина Романа (Андрея ) Шептицького віддала на служіння Богові і українському народу.Коли раз спитали її, що вона робила щоби випровадити своїх п'ятьох синів у люди, відповіла: "Що я робила, не знаю, ніщо не робила, я не мала ніякої системи, не притримувалась ніяких педагогічних правил. Я любила їх і старалася пізнати яким кожний з них є. Моя єдина система виховання - це БОГОРОДИЦЕ ДІВО. Ніщо інше, - лише Богородице Діво. Хлопець добрий, чемний, вчиться, слухає, є здоровий - Богородице Діво. І навпаки - хлопець зле робить лекції, є непослушний, доказує,наражається на небезпечний випадок - знова Богородице Діво." Софія Шептицька, яка була надзвичайно побожною людиною і прищепила побожність своїм дітям, благословила свого сина на митрополичий престол словами, серед яких були такі: «Моя благословенна в Господі дитино! Найбільший скарб, який я отримала від Бога – це є ти. І цей найдорожчий скарб мого життя повертаю Богові». Софія Шептицька – дружина і мати є для багатьох українських матерів прикладом віри і високої духовності.
Ольга Петрівна Косач (Драгоманова), мала успіх і як творча особистість, і як дружина, і як мати. З під батьківського даху вона вийшла вільнодумною, незалежною духом, упевненою в собі особистістю. Своє життя вона присвятила українському народові. Дослідник творчості О. Пчілки Григорій Аврахов пише: «Усе починалося з малого: носінь українського вбрання, ошатних народних строїв, на яких зналася її приятелька...». Виховувати дітей в українських традиціях в ті часи було надзвичайно важко, адже це був період розпалу цькування українського руху. Попри все, діти в сім’ї Косачів навчалися саме українською. У такий спосіб матір’ю був здійснений не тільки вибір мови для своїх дітей, але й національної ідентичності.Не змусили відступити від українського виховання дітей і щирі здивування сусідів на те, що панські діти розмовляють «по-холопському» та ходять в українському вбранні. Це була справжня боротьба серед ворожих обставин. Та як би там не було, але саме сім’я Косачів виховала всесвітньовідому, незрівнянну Лесю Українку.
Я думаю, що всі хто цікавиться життям Лесі Українки, знають що це не її справжнє ім’я, а її звали Лариса Косач. Леся була досить освіченою дівчиною, вона могла розмовляти на кількох іноземних мовах. В дев’ять років Лесю скувала хвороба, а саме туберкульоз кісток. Лесі доводилось лежати з загіпсованими руками і ногою місяцями. Одного дня її тітка, яка вчила грати поетесу на роялі, помітила, що та вибививає такт, вільною від гіпсу ніжкою. Закохана, щаслива жінка яка творила та боролася. Життя великої письменниці спасали лікарі Єгипту, Греції, Німеччини та Австрії. Проте все було марно і хвороба отримала верх. Померла Леся Українка в 1913 році в Грузії, а була похована в Києві. В честь Лесі Українки названий астероїд “Леся 2616”. Одне з найстаріших дерев Луцька назване “Лесиним ясином”, говорять, що саме під ним поетеса написала свого першого вірша.
Двадцять третього вересня 1872 р. у селі Білявинцях, на Тернопільщині, народилася Соломія Крушельницька. Коли їй виповнилося шість років, вона вперше сіла за фортепіано. Школу Соломія не відвідувала. У селі не було школи, а возити дітей до Тернополя чи тримати їх там родина не мала коштів. Отже, дітей учив батько – сам. Він мав лагідну вдачу, діти охоче вчилися. Зі спогадів О.Крушельницької – Охрімович: «… Коли в Тернополі при товаристві «Бесіда» було організовано хор, нас із Соломією також взяли до нього, і ми завжди їздили на репетиції та концерти. Грошей батько не мав, але з допомогою свояка батько дістав у банку позичку і восени Соломія разом з батьком вирушила до Мілану, де розпочала науку співу у славнозвісного професора Фаусти Креспі. ..Через багато років Краків носив на устах ім’я Соломії Крушельницької. Вона зробилася модною. На неї спеціально ходили, а хто не любив оперу, мусив йти, бо там співала «незрівнянна Соломея». За квитками були справжні битви, а черги такі, що, здавалося, розвалять театр. Її квартиру перетворили на справжній квітник. Тернополянка,яка подарувала світові красу співу. Дочка греко-католицького священика, яка своїм голосом вразила увесь світ.
Я думаю, що десь росте ще не одна така українка. Дякуємо тобі, Господи, за ті таланти якими ти обдарував українців.
Можна наводити і наводити безліч прикладів для наслідування справжньої українки, та й кожна з нас, кожна наша мати є тим беззаперечним прикладом гідності, шляхетності та незламного українського духу, який веде до перемог та слави, слави України, українок, українських відважних чоловіків, українських сімей.
Джерело http://kazatin.com/blogs/shlyahetnist-ukrayinok.html