Кольори ностальгічного міста

Коли я  була маленькою, усе навколо видавалось таким серйозним і великим.

Вибрані миті, пазли спогадів, які залишились в куточках пам’яті.

Височенні дерева в парку, туман над озером, дерева з горіхами і кущі з аґрусом,  морозиво в кафе «Сніжинка», квітчаста ковдра. Побиті коліна після їзди на велосипеді, перші ляльки, прогулянки парком, хованки для секретиків біля дому.

Дитинство промайнуло як мить. Різнокольорове і радісне. Скільки усього я  змогла пізнати тоді, отримати вдома, навчитись у сестри і батьків. Вірити в свої сили, любити своє місто. Відчувати його смачний запах, споглядати  красу пейзажів, захоплюватись і заворожуватись змінами, перепетіями місцевих романів. Тисячі днів прожитих тут, сніданків, десятки зданих іспитів, весен, хороших справ, поцілунків.

Та хіба я  виросла? Напевно просто все навколо підросло, а я – всередині  ще досі, інколи, маленька дівчинка. Особливо, коли огортаюся холодними вечорами теплою квітчастою ковдрою і читаю книги за горнятком чаю.

Сьогодні ми з чоловіком, як і колись мої батьки, можемо взяти доньку  за  теплу долоню,  і показати їй місто. Слідкувати за мерехтливими зірками, обдуватись легким вітерцем під час вечірньої прогулянками над ставом, захоплюватись чарівними вуличками, годувати перед театром майже «домашніх» голубів, смакувати чай в затишних закладах гостинного міста. В цьому місті неможливо не любити. Тут хочеться думати і говорити про любов до життя і людей. Чому? Тому що, це наше місто. Затишне місце вдома. Наше найпрекрасніше місце на Землі.

Важко уявити, якою б я була без свого міста. Бажаю тобі миру, місто. Бажаю миру, любові   і спокою кожному українському місту. Хай у наших дітей теж будуть приємні спогади про місто, де вони живуть.

Джерело - http://admin.20minut.ua/blogs/kolori-nostalgichnogo-mista.html