Коли-небудь ти зрозумієш, що бувають люди, які ніколи не зраджують, але для цього доведеться пройти через дуже багато зрад.
Коли-небудь ти зрозумієш, що зовнішній блиск - ніщо в порівнянні з внутрішньою красою. Тому що все, що зовні - це до першого дощу. Те, що всередині - горить завжди. Нехай навіть воно згасло до ледь видимих вугіллячок. Але, досить скласти губи трубочкою і ласкаво подути - вогонь поступово розгориться і зігріє тебе.
Коли-небудь ти зрозумієш, що багато формул і афоризмів, яких ти нахапався в навколишньому світі - порожні, нехай і красиві, набори слів - не більше того. Важливі лише ті істини, до яких ти сам дійшов.
Коли-небудь ти зрозумієш, що доброта, ніжність, ласка і турбота - це прояв внутрішньої сили, а не слабкості.

(автор невідомий)

На полиці стояв маленький глиняний глечик для води. У кутку кімнати на ліжку лежав хворий, якого мучила спрага. «Пити! Пити! ... », - щохвилини просив він. Але він був зовсім один, і нікому було допомогти йому. Благання хворого було таке жалібне, що глечик не витримав. Співчуття переповнювало його. Докладаючи неймовірних зусиль, він підкотився до ліжка хворого, зупинившись біля самої його руки. Хворий відкрив очі, і погляд його впав на глечик. Зібравши всі свої сили, людина взяла глечик і притиснула його до гарячих від жару губ. І тільки тепер він зрозумів, що глечик порожній! Зібравши останні сили, хворий жбурнув глечик об стіну. Той розлетівся на дрібні шматки глини.

"Ми, жінки великих міст, стали занадто чоловіками. Відучили себе від бажання довіритися протилежній статі, показати слабкість, яка є в нас за природою, як би ми не сперечалися з цим . Боїмося признатися собі, як часом нам хочеться обійняти когось і уткнуться носом в щоку. Адже життя  прекрасне, коли чиїйсь щоці потрібен твій ніс ".

© Ельчин Сафарли "Мені тебе обіцяли"