Друк

Цінуйте кожну мить

Автор: Пекарюк Ростислава Василівна Дата . Опубліковано в Авторські статті

горобчик

Так важливо цінувати кожну мить! І просто бути! Просто жити і спостерігати за тим, що відбувається навколо, адже в житті, навколо нас постійно щось відбувається! Але найчастіше ми цього не помічаємо. Ми розучилися радіти сонцю, що сходить, радіти квітці, яка розпустилася, дивитись на небо і спостерігати, як по небу пливуть хмаринки. Чи пригадуєте Ви, коли останній раз дивились на небо, нікуди не поспішаючи і милувались хмарами, які схожі на пухнастого зайчика чи на солодку вату? У повсякденній суєті люди поступово втрачають себе, своє справжнє «Я».
На що ми витрачаємо наш дорогоцінний час? Як проводимо дні? Чи бачимо всю ту красу, яка нас оточує?

Або для нас все навколо вже стало настільки звичним, що ми не помічаємо і не бачимо тих маленьких приємних дрібниць, які і роблять наше життя більш радісним і повноцінним? Обличчя людей все більше стали схожими на похмурі маски. Вони мало випромінюють радості, привітності і доброзичливості. Це ж так важливо бути позитивними! Позитив заражає все і всіх навколо. Вміти радіти дрібницям - це самий простий і ефективний спосіб змінити світ, «заразити» своїм позитивом інших. Нещодавно повертаючись з роботи милувалась осіннім листям, яке наче дорогоцінний килим встеляло дорогу і вдивлялась в очі перехожих, які кудись поспішали. Серед них побачила жінку, яка відрізнялась від усіх інших. Вона світилась щастям, щастя було в очах, в усмішці, в одязі, в поставі. Стало радісно від того, що такі люди є. Такі, які світяться від щастя, такі, з якими приємно зустрітись поглядом і отримати порцію радості.

Пригадую одну жінку, з якою багато років тому мене звела доля. Жінку дуже маленького зросту, яка від народження мала дуже викривлений хребет, так, що це було помітно неозброєним оком. Коли вперше побачила її, то подумала, що мабуть, їй, ой- як не легко йти по житті з такою різко вираженою вадою. Але я помилялась, бо вона справлялась зі всім, що посилала їй доля. Навіть стала прекрасним, чуйним лікарем і фахівцем своєї справи. Мала чудову сімю. Пройшло вже років 15 напевно, від того часу, коли я її бачила в останнє, але вона для мене залишилась в памяті прикладом невичерпного оптимізму, сяючої усмішки та щирості.

Вміння радіти життю, здібність любити, помічати красиве і тішитись дрібничкам – це те, що ми отримали від батьків при народженні, це те, що потрібно розвивати, якщо цього нема, або десь загубилось чи втратилось. Важливо захотіти і дозволити собі бути і радіти, спостерігаючи за життям!

 

«ЯКБИ  Я  НАРОДИЛАСЯ  ВДРУГЕ»

Хтось запитав мене кілька днів тому: якби я могла народитися вдруге, чи захотіла б прожити життя наново? Довго не роздумуючи, я відповіла "ні”. Та згодом трішки замислилась і...
Маючи змогу наново прожити своє життя, я менше говорила б, натомість більше б слухала. Не боялася б запросити до себе на вечерю друзів тільки через те, що на килимі є кілька плям, а оббивка дивану трохи вицвіла.
Я б смакувала крихкі булочки в елегантному салоні і вже зовсім не турбувалася б через сажу, коли горить коминок.
Обов’язково знайшла б час, аби послухати спогади дідуся, який розповідає про роки своєї молодості. Влітку не вимагала би, щоб позачиняли всі вікна в машині, бо я щойно зробила собі завивку.
Я не допустила б, аби свічка у формі ружі так і розплавилась, забута у комірчині, а часто б її запалювала, доки вона б не догоріла до кінця.
Я б лягла собі на луку і перекочувалася б разом з дітьми, зовсім не хвилюючись, що забрудню сукенку.
Набагато менше плакала б і сміялася, дивлячись телевізор, а частіше — спостерігаючи життя.
Більшою мірою ділила б відповідальність зі своїм чоловіком.
Почуваючись погано, лягла б у ліжко, замість бігти з гарячкою на роботу, наче без мене там світ завалиться.
Замість дев’ять місяців поспіль нетерпляче чекати, коли ж нарешті закінчиться моя вагітність, полюбила б кожну її мить, усвідомлюючи, що ця дивовижна дія, яка відбувається у мені, є єдиною можливістю співпрацювати з Богом у здійсненні чуда.

Синові, який прибіг поцілувати мене, не сказала б: "Досить, досить, іди митися, бо вечеря вже готова”.
Частіше казала б "Я люблю тебе”, натомість рідше "Мені прикро”... Та передусім, якби я могла розпочати все спочатку, то цінувала б кожну хвилину... споглядала б її так довго, доки не побачила б, якою вона є насправді... жила б нею... і ніколи б її не віддаляла

Коментарі   

 
0 #2 5245a 23.09.2018, 17:12
Цитую Оляна:
Як гарно!

Согласен
Цитата
 
 
+1 #1 Оляна 24.03.2013, 11:01
Як гарно!
Цитата