БУТИ СВІТЛОМ ...
Кілька років тому я застрягла в пробці разом з нью-йоркським автобусом, набитим втомленими, роздратованими пасажирами. На вулиці лив дощ. У салоні автобуса чоловіки гарчали один на одного - хто з них почав перепалку і з якої причини, я не знала. Ніхто не додумався поступитися місцем вагітній жінці. Повітря іскрилося образою. На Сьомій Авеню водій зробив оголошення. «Друзі», - сказав він. - «Я знаю, що день у всіх нас був складним. З погодою або пробками я нічого вдіяти не можу, але дещо зробити я все ж можу. Пропоную кожному з вас виходити через передні двері. Я протягну руку. Як підете повз, покладіть в неї турботи і незадоволення. Я поїду далі через річку Гудзон і скину все це просто в воду. Гаразд?».
«Та він чарівник», - подумала я. Пасажири засміялися. Їхні обличчя проясніли. Ці люди останню годину робили вигляд, що не бачать своїх сусідів, а тепер стали заглядати їм в очі - він що, серйозно?
А він говорив серйозно. На наступній зупинці водій просунув руку в віконечко для квитків і чекав. Один за одним пасажири вийшли через передні двері і зробили вигляд, що поклали щось йому в долоню. Хтось засміявся, хтось заплакав - але кожен доторкнувся до руки водія. На наступній зупинці водій знову простягнув руку. І так було на кожній - аж до самої річки. Світ непростий. Іноді до такої міри непростий, що складно залишатися людяним. Бувають огидні дні. Іноді вони тягнуться кілька років. Ви намагаєтеся змінити ситуацію, але нічого не виходить. Ви втрачаєте роботу, гроші, друзів, віру і любов. Ви дивитесь на жахливі події в новинах. Вам страшно. Ви закриваєтеся на всі ґудзики. Іноді на всіх нас опускається темрява. Вам потрібне світло, але ви не можете знайти його. Але що, якщо ви і є - світло? Що, якщо ви можете стати джерелом світла?
Коли мені погано, я згадую цього водія і питаю себе: що я можу зробити просто зараз, щоб стати світлом? Звичайно, я не можу зупинити глобальне потепління, припинити війни, змінити людей. Але я можу вплинути на тих, кого зустрічаю, навіть якщо ми офіційно не знайомі. Моя поведінка має значення, тому що я живу не на безлюдному острові. Заразні печалі і страхи, але також заразні доброта і щедрість. Кожен з нас має більшу силу впливу, аніж підозрює. Ким би ми з вами не були, як би не загрузли в щоденних справах, я вірю, що кожен з нас може висвітлити шматочок світу.
Більш того, я думаю, що це єдиний спосіб освітлення світу: одна зупинка за одною, аж до самої річки.
© Ліз Гілберт