Залишимо ідеальних жінок для серіалів і журнальних історій. Їм все одно ніколи не судилося з'явитися в реальності, адже ідеалів не існує. Зате існують справжні жінки - милі, чарівні, земні. Саме такі жінки - мрія кожного чоловіка, радість для кожної дитини, щастя для близьких і друзів. Ви намагаєтеся увігнати себе в штучні рамки "жінки - королеви", проте це так складно грати нереальні ролі. Давайте залишатися реальними і справжніми жінками, адже в цьому наша найбільша цінність. Головне джерело і ключі для розвитку - внутрішній ресурс самої людини. Я вірю у здатність кожної людини використовувати і пізнавати свої здібності, силу та внутрішні ресурси. І мене КОЖЕН раз дивує наскільки ці можливості великі і неповторні у кожного. Чи знаєте Ви, що ми робимо практично половину свого денного часу?

Voici mon secret. Il est très simple: on ne voit bien qu'avec le cœur. L'essentiel est invisible par les yeux. Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима. Думаю ви ще не знаєте, що однією із улюблених моїх історій, є історія про Маленького принца! Маленький принц — це символ людини — мандрівника у Всесвіті, що шукає прихований сенс речей і власного життя. "Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив" "Знаєш, чому гарна пустеля? — спитав маленький принц.— Десь у ній ховаються джерела. — Але очі не бачать. Шукати треба серцем". «Встав уранці, умився, привів себе до ладу — й одразу ж упорядкуй свою планету» "...А ти маєш золоте волосся. І як чудово буде, коли ти мене приручиш!

Причини проблем кожної людини лежать у минулому, але в його власному досвіді закладені й ресурси для дозволу цих проблем. «Кожен пацієнт знає рішення своєї проблеми навіть у тому випадку, коли йому здається, що він не знає» (Ериксон).

- Людина не вільна звільнятися від всіх хвороб і проблем, але в неї є можливість перемінити «чорне» бачення свого життя й миру на більше діалектичний світогляд. Це сприяє подоланню проблем.

- Не кожна думка яка приходить - правдива.

А що? І я спочину на хвилинку.
Сама собі запалюю ялинку.
Ліхтарики нехай замерехтять,
сніжиночки нехай собі летять.
І про життя спитаю у зозульки.
Boнa мовчить, обкльовує бурульки.
Над нею висить шишечка кедрова.
Життя складне, зозулька паперова.
І поживу в малесенькій хатинці,
що так притульно висить на ялинці,
де заглядає в зоряні віконця
Кіт у чоботях з вусами гасконця.
І там ніхто мене вже не дістане,
і срібен дощик йти не перестане.
І знову тихо погашу ялинку...
А що, і я спочила на хвилинку.

Ліна Костенко