Лист до Миколая
Знаєш, Микольцю, напишу тобі! Сидячи сама на кухні серед ліхтариків, перед загортанням подарунків і з музикою з різдвяного радіо, випишу трохи думок.
Попрошу в тебе, щоб перестало боліти. Не тільки мені, а нам всім. Щоб не ходили оці всі яскраві і молоді з порожніми очима. Щоб перло, знаєш? Щоб вставати вранці і хотілось землю обертати, а не сидіти в затишному фейсбучіку. Щоб тим нашим, що мерзнуть там за нас, та стоять відважно, трохи тепліше стало. Якби ти міг забрати їх звідти і привезти до дітей і коханих, якби було світло, ге? Як би було добре не хвилюватися щодень за них, а просто видихнути.
Про доброту
Коли-небудь тобі мудро скажуть, або будуть намагатись переконати, що об твою доброту витирають ноги. Не вір. Залишайся добрим. Адже добро - це просто, і воно рятує світ.
Таємниця
У мене є таємниця. Ви можете побудувати стіни до небес - я знайду спосіб перелетіти їх. Ви можете пришпилити мене до землі сотнями тисяч рук - я знайду спосіб вивільнитися. І нас там, на волі, багато - більше, ніж ви думаєте. Людей, які продовжують вірити. Людей, які відмовляються спуститися на землю. Людей, які живуть і люблять у світі, де немає стін.
Бувають такі люди
Все ж таки є люди нескінченні, як всесвіт. Багато з ким можна посміхатися, сміятися від душі, говорити всяке-всяке, але велика рідкість, люди з якими можеш забути себе...
Ельчин Сафарлі
Час мандрує попід хату
Час мандрує попід хату,
Дітвора чекає свята.
Пахне хлібом, пахнуть вушка
Пампушки, грибочки, юшка.
Сіном, зерням і сосною,
І дзвінкою колядою
Пахне медом і кутею,
Кіт заснув на батареї.
Сніг в заметах наче казка,
Величезна біла в’язка.
Хтось за близькими сумує,
Хтось собі вірша римує,