Авраам Лінкольн ніколи не здавався

"У кожного з нас є почуття обов'язку. Кожен прагне до перемоги. Я теж володію цими якостями" Авраам Лінкольн.

Найбільшим прикладом наполегливості і волі до перемоги є життя Авраама Лінкольна. Ця людина не пасував ніколи перед труднощами і завжди долала їх.

Лінкольн народився в бідній сім'ї, і неприємності переслідували його все життя. Він програв вісім виборів, двічі зазнав невдачі в бізнесі, страждав від нервових розладів.

Життя могла б зламати Лінкольна, але він не піддавався, прагнучи до перемоги, і в результаті став найвеличнішим президентом в історії Сполучених Штатів Америки.

Дякувати теж треба вміти. Якщо ви просто так, у фоновому режимі скажете собі: «Я вдячна цьому життю за все, що зі мною відбувається», але при цьому у вашій голові будуть проноситися ще з десяток думок, то така «подяка» навряд чи вам допоможе.

Тому, в першу чергу ми будемо вчитися дякувати. Уявіть волосінь, на яку ви нанизуєте красиві перлини, і як вони перетворюються в прекрасне перлове намисто, яке ви спочатку надягаєте з ранку і знімає на ніч. Але поступово ви починаєте його забувати зняти і носите по кілька днів, а через деякий час ви стаєте з ним одним цілим. І от ви і красиве намисто з перлів невіддільні одне від одного, і дивлячись на вас, люди бачать тільки красу, і вже не важливо, надає вам цю красу ніжне сяйво перлів, чи це ваша витончена шия підкреслює всю красу і первозданність перлів.

Сів метелик-одноденка на багаторічну брусницю і почав захоплюватися усім, що вмів побачити:
- Яке добре і красиве сонце! Роса - ніякі самоцвіти з нею не зрівняються! А луг, який зелений, небо, яке синє! А повітря! У мене навіть не вистачає слів, щоб описати його! Одне тільки можу сказати: слава Богу за все!
«Треба ж, стільки років живу, і нічого цього не помічала!» - подумала брусниця, а вголос сказала:
- Нічого, завтра ти до всього цього звикнеш!
- Завтра для мене вже не буде, - сумно відповів метелик, назавжди закриваючи очі. А брусниця з соромом зізналася собі, що майже за сто років вона не побачила і, найголовніше, не оцінила всього того, що встиг цей метелик за один-єдиний день свого життя.

Голубку Бог створив зовсім недавно, але вона увесь час нарікала.
Добрий Бог прийняв її у своєму чудовому саду.
- Володарю неба і землі, якийсь кіт знай пасе мене, хоче мене забити і зжерти. Тому свої дні я проводжу у відчайдушній втечі, послуговуючись цими, нічого не вартими лапками, які ти мені дав!
Творець змилувався над голубкою і подарував їй чудові сильні крила.
За кілька днів вона знову повернулася до доброго Бога, плачучи:
- Володарю землі і неба, кіт далі за мною полює, і тепер, з тими крильми на плечах, мені ще важче втікати. Вони важкі і заважають мені, а з моїми коротенькими слабенькими лапками і так щораз гірше!.
Творець усміхнувся і сказав:
- Моя голубко, не для того я дав тобі крила, щоб ти їх носила на плечах, а для того, щоб вони піднесли тебе до неба.

Бруно Ферреро.