Вона сиділа біля вікна і не могла, як раніше, милуватися буйним цвітінням дерев, залитим яскравим сонцем парком. І, навіть, її улюблені гігантські букети каштанів лише завдавали нестерпного болю. Але п'ять років тому саме вони були свідками її щастя, її закоханого серця, її мрій і сподівань... Невже вона могла так помилитися! Невже всі сказані слова її коханого про їхнє майбутнє — це лише прикрий обман? Як він міг її обманювати? Але, ні, вона ж пам'ятає, що це були прекрасні дні їхнього спілкування, наповнені любов'ю, романтикою... Що трапилося, чому вони з чоловіком зовсім перестали розуміти одне одного? Не можна сказати, що вже немає любові, але вона якась інша! Вона перестала пробачати, перестала розуміти, натомість стала вразливою, образливою.

Лише в обіймах того, хто вас любить, можна наважитися зануритися у глибини власного серця, пізнати те, що маємо в собі лихого, визнати його, бути, врешті, справжнім зі собою та Богом. І розпочати нове життя.

Анрі Кафарель. На роздоріжжях любові.

1. Здатність любити. Здатність втягуватися у відносини, відкриватися іншій людині. Любити її такою, якою вона є - з усіма недоліками і достоїнствами. Без ідеалізації та знецінювання. Це здатність віддавати, а не брати. Це стосується і батьківської любові до дітей, і партнерської любові між чоловіком і жінкою.

2. Здатність працювати. Це стосується не тільки професії. Це в першу чергу про здатність створювати і творити те, що цінне для людини, сім'ї, суспільства. Людям важливо усвідомлювати, що те, що вони роблять, має сенс і значення для інших. Це здатність привносити у світ щось нове, творчий потенціал. Підлітки часто відчувають складність у цьому.

3. Здатність грати. Тут мова йде як про пряме значення «гри» у дітей, так і про здатність дорослих людей «грати» словами, символами. Це можливість використовувати метафори, гумор, символізувати свій досвід і отримувати від цього задоволення.

Просторий зал очікування, залитий яскравим світлом величезних ламп, з величезними вікнами, за якими кипить, вирує і мигоче метушливо те, що ми звикли називати життям. Черга повільно рухалася. Тут майже ніхто нікуди не поспішає. Але за звичаєм черг по той бік прозорого склопакету, і тут стомлено зітхають і намагаються вступати в діалоги, з метою скоротити трохи млявий біг годин очікування ...

Кожен, хто досягає довгоочікуваного парапетика біля віконця, заповнений надією, очікує особливого варіанту для себе, особливого підходу. Але правила суворі і однакові для всіх. Якщо одного разу ти висловив впевнене бажання відправитися в цю Подорож, рано чи пізно, тобі видають Доступ в зал очікування, де ти за своїми індивідуальними запитами і відповідними можливостями Системи, отримуєш заповітний квиток в пункт призначення.