Якщо ж Бог придумав шлюб, тоді хто вигадав розлучення?
Вона сиділа біля вікна і не могла, як раніше, милуватися буйним цвітінням дерев, залитим яскравим сонцем парком. І, навіть, її улюблені гігантські букети каштанів лише завдавали нестерпного болю. Але п'ять років тому саме вони були свідками її щастя, її закоханого серця, її мрій і сподівань... Невже вона могла так помилитися! Невже всі сказані слова її коханого про їхнє майбутнє — це лише прикрий обман? Як він міг її обманювати? Але, ні, вона ж пам'ятає, що це були прекрасні дні їхнього спілкування, наповнені любов'ю, романтикою... Що трапилося, чому вони з чоловіком зовсім перестали розуміти одне одного? Не можна сказати, що вже немає любові, але вона якась інша! Вона перестала пробачати, перестала розуміти, натомість стала вразливою, образливою.
— Я, ні, я зовсім не змінилася, а ось він став зовсім неуважним, сердитим, постійно думає лише про свою роботу. Я вже забула, коли він востаннє приносив квіти... — вона сердито відвернулася від вікна і побачила своє відображення у дзеркалі.
— А про те, що я гарна, він уже давно перестав говорити. Ну, звичайно, я ж уже постаріла на цілих п'ять років! Я йому вже й не потрібна. Не телефонує, значить буду обідати сама. Нехай їсть у їдальні! Я ж не так смачно готую, як «столовка»!
— Вона вже зовсім втратила спокій. Вона втомилася носити в собі ці образи. Вона обов'язково скаже йому сьогодні все, що думає. Вона скаже, що розлучення не оминути...
Він ніяк не може сьогодні зосередитися на роботі. Щось постійно тривожить його серце. Чому вони останній час з дружиною не розуміють одне одного? Ні, вони не кричать, не сваряться — вони ж виховані люди. Якби по-кричали, може й легше стало б. Але немає якихось видимих причин, щоб сваритись. Усе, як завжди. Він іде на роботу, щоб забезпечити сім'ю, а ввечері — такий втомлений, що не має сил вимовити й слово. І вона мовчить. Отож, усе добре?! Ні. Якась зневага з'явилася у цьому її мовчанні.
— Як же я раніше цього не помічав?.. Вона мене не поважає. Вчора по телефону сказала подрузі, що я забув, якого кольору в неї очі! А в суботу при гостях стала казати, що я вже не згадаю, коли у неї день народження. Вона справді вирішила мене принизити. І при кому... А ще недавно казала, що любить, що готова все заради мене покинути і жити лише для мене. А ці постійні зауваження: не там сів, не там став, не так повернувся, не туди поклав. Вона справді знущається з мене. Далі так не можна. Якщо вона цього не припинить, розлучення не оминути...
Наш світ протистоянь так затягує у свої тенета, що важко із них вирватися. Нині розлучення нікого не лякають. Їх не вважають «хворобою суспільства», вони стали нормою. Шлюб узагалі став поняттям застарілим, несучасним. Багатьом навіть не спадає на думку когось любити більше, ніж себе, тішитися від успіху іншого. Нам так легко приймати рішення про розрив стосунків, бо вони перестали бути цінністю. Ми можемо обговорити сімейні проблеми з друзями, знайти пораду у знайомих, але ми не поспішаємо шукати поради одне в одного і ділимося сімейними проблемами зі своїм подружжям тоді, коли назріває «виверження вулкану». Та ми не знаємо, куди подіти довгий шлейф болю, страждань, образ, осиротілих дітей, зламаних доль. Чи справді ми зобов'язані піддаватися інформаційній атаці? Невже ніхто не може протистояти такому натиску?
Напевно, кожному із нас варто пригадати, чи усвідомлювали ми, що таке шлюб? Що ми дотикаємося священнодійства, коли двоє чужих людей стають одним цілим?
«І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього... Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, — і стануть вони одним тілом» (Бут. 2:18, 24).
Як не дивно, але шлюб придумали не люди. Він був створений Богом на початку усього творіння. За Божим задумом подружжя — це основа людського суспільства. Перш ніж з'явилася церква, освіта, робота, Бог створив шлюб. «Жодна людина, жодна державна установа не має права вирішувати, хто буде одружуватися (чи розлучатися), як і не має права визначати, що може бути основою шлюбу і розлучення. Держава має право реєструвати шлюби, однак у неї немає права (влади) регламентувати шлюб і розлучення — ця прерогатива належить тільки Богові».
Бог створив людей так, що більшість із нас почувають себе самотніми, коли не мають близького друга. Бог створив Єву не лише помічницею Адама, але і його близькою подругою. Та й Адам був покликаний спілкуватися зі своєю дружиною. «Вона ж твоя подруга, і дружина умови твоєї!» (Мал. 2:14).
Біблія говорить про шлюб, передусім, як про спілкування двох найближчих людей: духовне, душевне та фізичне. Духовне — вони разом мають пізнавати Бога; душевне — вони мають ділити радість і горе, злети й падіння, вони повинні бути партнерами у роботі та житті; фізичне — вони у всьому допомагають одне одному і мають інтимні стосунки. «І були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і вони не соромились» (Бут. 2:25).
Шлюб — це відображення найвищих, найдорожчих, найпрекрасніших стосунків у суспільстві.
«Ми з дружиною прожили 50 років. У нас хороша сім'я, не було якихось великих непорозумінь. Ми завжди йшли поряд, пліч-о-пліч. Але коли ми зрозуміли, що Бог створив шлюб, де чоловік і дружина — найближчі друзі, найдорожчі і найцінніші люди у світі, то дуже пошкодували, що щойно не одружилися. Але ми прийняли для себе тверде рішення: усе, що можливо з нашого боку, будемо виправляти. Ми хочемо пережити нову молодість у наших стосунках» (Альберт, 50 років у шлюбі).
Якщо ж Бог придумав шлюб, тоді хто вигадав розлучення?
Розлучення — це людська постанова. Воно з'явилося ще у давні часи, коли чоловік міг просто заморити голодом дружину або покалічити її, бо вона йому набридла. Тому стали практикувати розлучення заради збереження життя.
Зараз розлучення здається на перший погляд легким і безболісним. Адже ніхто нікого не вбиває, не морить голодом. Поставили печатку в паспорті або й просто розбіглися — і на тому все. Це поверхневий погляд. Ніхто не говорить привселюдно, що розлучення — це дуже болісний процес для сім'ї. Це те саме, що й роз'єднання сіамських близнюків: вони довго не живуть одне без одного. Це глибока душевна рана, яка роками залишається відкритою. Це ображені діти, які вважають себе винними у тому, що тато з мамою більше не люблять одне одного. Але чи справді у цих серцях немає любові? Чи ми просто втратили сенс справжньої любові?
«Ми з чоловіком уже рік, як просто існуємо під одним дахом. Я йому готую їсти, він заробляє на життя. Ми навіть не розмовляємо одне з одним. Ми розгубили все, що мали на початку. Ми думали, що не любимо одне одного. Але коли ми почули, що любов — це не почуття, а посвята на все життя, це наполеглива щоденна праця, ми згадали, що саме це й обіцяли одне одному під час шлюбної церемонії. У наших серцях знову запалав вогонь. Коли ми дивилися одне одному в вічі, то зрозуміли, що ще нічого не втрачено. Наші почуття були сповнені романтикою. Ми були впевнені, що все можна виправити, і зробимо ми це лише разом. Я буду тепер усім розповідати, що Бог може відновити навіть зруйновані шлюби» (Марина, 14 років у шлюбі).
«Бо ненавиджу розвід, — говорить Господь, Бог Ізраїлів» (Мал. 2:16).
Шлюб стосується репутації Самого Бога. Це Його інститут, Його постанова. Тому Він зацікавлений не лише у збереженні шлюбу, але й у його зміцненні. Бог дав нам для цього всі необхідні інструменти: любов, мир, радість, терпіння. У Нього вони ніколи не закінчуються, і Він завжди безкоштовно їх видає.
«Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло та туліться до доброго! Любіть один одного братньою любов'ю; випереджайте одне одного пошаною! Думайте між собою однаково; не величайтеся, але наслідуйте слухняних; не вважайте за мудрих себе! Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми! Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного» (Рим. 12:9–10, 13:8).
«Я тривалий час не розуміла, що вийшла заміж саме за того чоловіка. Я завжди його критикувала, думала, що я краще розбираюсь у житті та ситуаціях, а він мене не слухає. Я пішла до мами і вирішила, що нехай він собі живе, як хоче. Але спокою я не мала, бо глибоко в душі розуміла, що не маю рації. Бог ніжно торкався моєї душі. Він дав мені зрозуміти, що це я створена для свого чоловіка, що змінюватись потрібно не лише йому, а й мені. Я вдячна Богові, що ми ще не встигли зовсім розірвати своїх стосунків. Коли я подивилася своєму чоловікові в вічі, то побачила біль і тугу. Моє серце розривалося на шматочки. Невже я готова все перекреслити лише тому, що мені здалося, що так буде краще?.. Адже я люблю його!
Минув час, і мені страшно озиратися назад. Я не уявляю, як би могла жити далі без свого чоловіка. Він — мій захист, моя опора, моя насолода. Я підтримую його у всьому, перестала критикувати, намагаюся його вислуховувати і розуміти. Раніше все було навпаки. Я знаю напевне, що лише Бог міг так мене змінити. Тільки Він міг відновити нашу сім'ю, бо Він воскрешає померлі шлюби. Я дуже щаслива з моїм чоловіком» (Олена, 11 років у шлюбі).
Нам усім доводиться бачити багато зруйнованих сімей. Можливо, саме вам довелося пережити таке у своєму житті. Тоді, гадаю, вам особливо має бути зрозуміла ця «хвороба суспільства». Тому кожному потрібно усвідомити, що нам самотужки дуже важко йти проти машини, яка руйнує шлюби. Ми не маємо ні сил, ні здібностей, ні влади. Це під силу лише воскреслому Христу, який прожив життя на землі і дуже добре розуміє наші проблеми та потреби. Лише Він змінює наше ставлення до проблем, до оточуючого світу, одне до одного. Він один усе тримає і поєднує між собою. Нам потрібно лише зрозуміти, що ми дійсно хочемо зберегти шлюб і, незважаючи на моду, взяти до рук Божі інструменти та будувати наше щасливе теперішнє і майбутнє. І знати, що відступати нікуди. Наша дорога йде тільки вперед.
«Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!» (1 Кор. 13:4–8).
Вона довго сиділа і милувалася заходом сонця. Його втомлені промені ніжно огортали чудові свічі каштанів. Вона відчула ніжний дотик коханих рук на її плечах. Так багато пережито, стільки довелося пройти. Вона згадала, як не один раз, дивлячись так у вікно, сердилася на свого чоловіка, коли була ще зовсім молодою. Але тепло його рук топило лід непрощення й непорозуміння.
Вона дивилася у вікно, коли проводжала його на роботу і чекала додому. Тепер провела його у вічне життя, де вже він чекає на неї... А так багато хотілося б йому зараз сказати... Сказати, що вона й досі його любить, що була неправа, коли сердилася на нього. Бо дуже багато можна пробачити... Вона надзвичайно вдячна йому, що зумів зрозуміти її. Вона щаслива, що змогла пробачити і прожити з ним ще багато чудових років. І їй так хочеться сказати молодим, що все минеться, що зовсім не варто ображати й ображатися. Що потрібно частіше говорити одне одному про свою любов і відданість, бо любов— вічна, бо любов ніколи не минає...
Джерело: Слово Вчителю