Важкий тягар образи

Учень запитав вчителя: - Ти такий мудрий. Ти завжди в гарному настрої, ніколи не злишся. Допоможи і мені бути таким.

Учитель погодився і попросив учня принести картоплю і прозорий пакет.

- Якщо ти на кого-небудь розсердишся і затаїш образу, - сказав учитель, - то візьми цю картоплю. З одного її боку напиши своє ім'я, з іншого ім'я людини, з якою стався конфлікт, і поклади цю картоплю в пакет.

- І це все? - Здивовано запитав учень.

- Ні, - відповів учитель. - Ти повинен завжди цей мішок носити з собою. І кожного разу, коли на кого-небудь образишся, додавати в нього картоплю.

Учень погодився.

Пройшов якийсь час. Пакет учня поповнився ще кількома картоплинами і став уже досить важким. Його було дуже незручно завжди носити з собою. До того ж ця картопля, що він поклав на самому початку, стала псуватися. Вона покрилася слизьким гидким нальотом, деяка проросла, деяка зацвіла і стала видавати різкий неприємний запах.

Учень прийшов до вчителя і сказав: - Це вже неможливо носити з собою. По-перше пакет занадто важкий, а по-друге картопля зіпсувалася. Запропонуй що-небудь інше.

Але вчитель відповів: - Те ж саме, відбувається і в тебе в душі. Коли ти, на кого-небудь злишся, ображаєшся, то у тебе в душі з'являється важкий камінь. Просто ти це відразу не помічаєш. Потім каменів стає все більше. Вчинки перетворюються на звички, звички - в характер, який народжує смердючі пороки. І про цей вантаж дуже легко забути, адже він надто важкий, щоб носити його постійно з собою. Я дав тобі можливість поспостерігати весь цей процес з боку. Щоразу, коли ти вирішиш образитися або, навпаки, образити когось, подумай, чи потрібен тобі цей камінь.