Уcе змішалося

Я вже не доберу, де ти, а де не ти,
Де витвір божевільної уяви,
Де рай і пекло, янголи й чорти,
Бур’ян ганьби, букети пишні слави.
Усе змішалось в круговерті слів,
І снів, і днів, і спогадів, і весен…
А річка — сиротою без човнів,
А човники — сирітками без весел.
Мовчання — криком. Болем — дикий сміх.
Земні страждання — яснозорим небом.
І десь мій шлях покручений побіг,
І не втекти від тебе, як від себе.

Надія Кир’ян