Я вже не доберу, де ти, а де не ти,
Де витвір божевільної уяви,
Де рай і пекло, янголи й чорти,
Бур’ян ганьби, букети пишні слави.
Усе змішалось в круговерті слів,
І снів, і днів, і спогадів, і весен…
А річка — сиротою без човнів,
А човники — сирітками без весел.
Мовчання — криком. Болем — дикий сміх.
Земні страждання — яснозорим небом.
І десь мій шлях покручений побіг,
І не втекти від тебе, як від себе.

Надія Кир’ян

Чоловік побачив на березі моря красивий округлий камінь, і вирішив навчитися у води створювати красу.
Він взяв у руки молоток і став бити по уламку скелі, намагаючись округлити і відшліфувати його. Але камінь розколювався і всередині нього з'являлася павутина тріщин.
Тоді чоловік пішов до моря і запитав: "Чому в тебе виходять гарні, округлі, гладкі камені, а у мене - ні?"
І море відповіло: "Ти б'єш, а я ніжно пещу ...."

Стара мудра кішка лежала на травичці і грілася на сонечку. Тут повз неї промайнуло маленькие шустре кошеня. Воно шкереберть прокотилося повз кішку, потім жваво підскочило і знову почало бігати колами.

- Що ти робиш? - ліниво поцікавилась кішка.
- Я намагаюся зловити свій хвіст! - захекавшись, відповіло кошеня.
- Але навіщо? - засміялася кішка.
- Мені сказали, що хвіст - моє щастя. Якщо я зловлю свій хвіст, то зловлю і своє щастя. Ось я і бігаю вже третій день за своїм хвостом. Але він весь час втікає від мене.

Стара кішка посміхнулася так, як це вміють робити тільки старі кішки і сказала:
- Коли я була молодою, мені теж сказали, що в моєму хвості - моє щастя. Я багато днів бігала за своїм хвостом і намагалася схопити його. Я не їла, не пила, а тільки бігала за хвостом. Я падала без сил, вставала і знову намагалася зловити свій хвіст. У якийсь момент я зневірилася. І просто пішла, куди очі дивляться. І знаєш, що я раптом помітила?

- Що? - з подивом запитало кошеня.
- Я помітила, що, куди б я не йшла, мій хвіст скрізь йде за мною. За щастям не треба бігти. Треба вибрати свою дорогу, і щастя буде йти разом з тобою.

"Якось раз одній людині приснився сон. Йому снилося, ніби він йде піщаним берегом, а поряд з ним - Ангел Хранитель. На небі миготіли картини з його життя, і після кожної з них він помічав на піску два ланцюжки слідів: одну - від його ніг, а іншу - від ніг Ангела Хоронителя.
Коли перед ним промайнула остання картина з його життя, він озирнувся на сліди на піску і побачив, що часто уздовж його життєвого шляху був лише один ланцюжок слідів. Він зауважив, що це були найважчі часи його життя.
Він сильно засмутився і сказав Ангелу Хранителю:
- Я помітив, що у найважчі часи мого життя по піску простягнувся лише один ланцюжок слідів. Чому Ти залишав мене, коли я найбільше потребував Тебе?
Ангел Хранитель трохи помовчав і відповів:
- Миле дитя. Я люблю тебе і ніколи не покину. Коли в твоєму житті були горе і випробування, лише один ланцюжок слідів був по дорозі, тому, що ти був не в силах йти самостійно і тоді Я ніс тебе на руках."

Коли Вам погано, уявіть, що Вас хтось несе на руках і Вам стане легше.

Ніколи не здавайтеся і не віддавайте Вашу мрію.