Одного разу батько шукав щось на горищі. Знайшов стару дерев'яну колиску. Дивна така — помережана, різьбою прикрашена. Ще й буквами старовинними вирізано: «Мир і хліб».
— Це дідова колиска,— сказав батько. Він довго дивився на неї, а потім витер пил і заніс до хати.— Хай зберігається...
Я не знаю свого дідуся. Батько показав мені тільки його могилу на кладовищі...
Коли я чую слово Батьківщина, мені пригадується старовинна колиска. В ній лежав дідусь...
Батьківщина — це люди, які жили на нашій землі до нас. Вони орали землю й сіяли, раділи й плакали, співали пісні. Це наші предки. Ми повинні знати минуле нашої Батьківщини. Хто забув про колиску, в якій лежав його дідусь, той не може бути справжнім патріотом. А наша колиска — це наше рідне село, рідна хата, мати й батько. З рідної хати починається для мене Батьківщина.

Василь Сухомлинський

Майстер Бахауддін все своє життя був щасливим, посмішка ніколи не сходила з його обличчя. Все його життя було просякнуте ароматом свята! Навіть помираючи, він весело сміявся. Здавалося, ніби він насолоджується приходом смерті. Його учні сиділи навколо, і один запитав:
- Чому ви смієтеся? Все своє життя ви сміялися, і ми все не вирішувалися запитати, як вам це вдається? І ось зараз, в останні хвилини, ви смієтеся! Що тут смішного?
Старий Майстер відповів:
- Багато років тому я прийшов до мого Майстра молодою людиною, сімнадцятирічним, але вже глибоко страждаючим. Майстру ж було сімдесят, а він посміхався і сміявся просто так, без жодної видимої причини.
Я запитав його: «Як вам це вдається?» І він відповів: «Всередині я вільний у своєму виборі. Просто це - мій вибір. Щоранку, коли я відкриваю очі, я запитую себе, що вибрати сьогодні - блаженство або страждання? І так трапляється, що я вибираю блаженство, адже це так природно».

Коли я був підлітком, мій батько, перекладаючи санскритські тексти, ділився зі мною деякими особливо цікавими висловами, яких я ніколи не забуду. Одного разу він сказав: «Синку, коли ти народився, ти прийшов у цей світ зі сльозами, а всі навколо раділи. Живи так, щоб, вмираючи, ти радів, а світ оплакував твою смерть». Ми живемо в епоху, коли люди вже забули про те, що значить життя. Ми запускаємо на Місяць космічні кораблі, але іноді не знаємо в обличчя своїх сусідів. Ми маємо в своєму розпорядженні безліч технологій для зв'язку, але ще ніколи в історії люди не були настільки роз'єднані, як зараз. Ми знаємо більше, ніж будь-коли, але ми майже нічого не знаємо про те, що означає бути по- справжньому великим - як людська істота.

© Робін Шарма . Натхнення на кожен день

Коли ти йдеш у вказаному напрямку, ідеш вірою в те, що чекає попереду, а дорога ще далека – Він постає перед тобою маленьким хлоп’ям із кількома хлібами й рибинами, аби підкріпити тебе на силах. Коли ти, зранений, падаєш і зневірюєшся, Він стає подорожнім із Самарії, у чиїй торбі є трохи вина, а в серці – достатньо сміливості й доброти, щоби залікувати твої рани й подбати про твоє відновлення. Коли ти смиренно виконуєш вказівки Отця, не до кінця їх розуміючи, Він приходить до тебе немовлям і тихенько усміхається.
Я не знаю, як почувалася Марія, коли перед Йосипом зачинялися двері. Ще одні. І ще одні.